"Курва"

Лагодіна Віра жила у відділені вже доволі довго. Лежача пацієнтка, норовлива та вибаглива, періодично обирала в палаті наглядової половини собі ліжка, і раз від разу з боєм домагалась, щоб її переселяли з куту в кут. До неї часто приходила її двоюрідна сестра, про щось спілкувалась, вмовляла на процедури за проханням персоналу, годувала смачненьким, обтирала-обмивала, змінювала білизну, розповідала новини з цьогобічного життя… Словом доглядала як могла.

Віра ж, сива і коротко стрижена, прицмокувала геть беззубим ротом, та, скошуючи губу, нагадувала мультяшного персонажа «моряка Папайя». Дивилась вона скоса, з під лоба, і погляд її наче промовляв «Спіймалась! Зараз я задам тобі жару!». З персоналу вона підпускала до себе не кожного, і на тих, хто їй не подобався починала махати руками і відчайдушно материти, поки хтось інший, переважно з лікарів, її не приструнить. Та улюбленим лайливим словом, яке виражало в неї всі сильні емоції, все ж було слово «курва», значення якого я тоді ще не знала, а пояснити врозуміло ніхто не міг. Було ясно лише те, що це щось «погане про жінку». Власне, окрім лайки, на моїй пам’яті, вона ніколи більше нічого і не вимовляла.

Одного разу, мені випало стати свідком «справжнього» дива. 
Це був звичайний день, в коридорі вишукувалась черга з пацієнтів за отриманням ліків, і повз них сонце лагідно пробивало впевненими промінцями крізь непривабний коридор. Настрій був піднесений в усіх, і раптом, лише краєм ока я вловила, що промайнуло щось незвичне і визивне. Я потроху усвідомлювала, що це було, в той час, коли вже вглибині душі все волало і переповнювалось емоціями.

Вона пішла!!! Ми її вилікували!!!

Важко мабуть уявити, що відчуває людина, яка стала свідком справжнього дива зцілення. Лагодіна, сама, своїми ногами бігла по довжелезному коридорові, з посмішкою на обличчі і «курвою» на вустах, а завідувачка кричала «Остановите ее кто-нибудь, она же сейчас упадет, у нее мышцы атрофированы!!!».  Дві санітарки підхопили задоволену Віру під руки і навпрямки понесли назад до палати.

- Петровна, вы видели, вы уже знаете?- захлиналась від емоцій я – Лагодина пошла!

- Она всегда ходила – недомислюючи дивилась на мене Петрівна

- Как ходила, она же лежачая, я пол года здесь работаю, она даже в туалет ни разу не вставала!?

- И ходячая и говорящая… Это она на зло сестре молчит и лежит, наследство поделить не удалось, вот она ей и гадит как может.